Практика ЄСПЛ.
Наразі в український правозастосовчій практиці, зокрема адвокатський і судовій, є вже справи, коли на підставі рішення судів фактично блокується робота провайдерів (постачальників послуг), які надають послуги пов’язані з передачею сигналу замовникам (клієнтам). Таке блокування здійснюється в рамках забезпечення позову, в справах пов’язаних із захистом авторського права і суміжних прав.
Так, відповідно до положень ст.ст. 52, 52-1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», – за захистом свого авторського права і (або) суміжних прав суб’єкти авторського права та суміжних прав мають право звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції.
Заявник має право звернутися безпосередньо до постачальника послуг хостингу, який надає послуги і (або) ресурси для розміщення відповідного веб-сайту, із заявою про припинення порушення, допущеного власником веб-сайту (ч. 7 ст. 52-1 Закону).
У зв’язку з викладеним суди мають можливість блокувати роботу постачальника послуг (хостингу). Також варто зазначити, що є випадки, коли позови про порушення авторських і суміжних прав пред’являються безпосередньо до постачальника послуг (хостингу). Наприклад, у судовій практиці є вже випадки, коли проти провайдера подається позов у зв’язку з порушенням провайдером авторського права і суміжних прав (такі позови вже неодноразово подавалися до господарських судів ОКУ).
Натомість практика блокування роботи провайдера у деяких випадках не відповідає практиці Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).
Так, у рішенні ЄСПЛ від 19.02.2013 року Фредери Неіємк, Пітер Сунде Колмисоппі v/ Швеції, заява 40397/12 (сase of Fredrik Neij and Peter Sunde Kolmisoppi (The Pirate Bay) v. Sweden, Appl. nr. 40397/12), Суд у мотивувальній частині вказує, що Інтернет відігріває важливу роль у суспільстві щодо отримання суспільством інформації, новин. Також саме Інтернет забезпечує вільний обмін, передачу інформації, що є забезпеченням реалізації статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція). Суд наголошує, що стаття 10 Конвенції гарантує право розповсюдження інформації та право суспільства на отримання інформації. Така позиція ЄСПЛ знайшла своє вираження й у інших справах, зокрема: Observer and Guardian vs. the United Kingdom, 26 November 1991, § 59(b), Times Newspapers Ltd v. the United Kingdom (nos. 1 and 2), nos. 3002/03 and 23676/03, § 27, ECHR 2009, and Ashby Donald and Others v. France, no. 36769/08, § 34.
Також ЄСПЛ наголосив, що положення статті 10 Конвенції розповсюджуються не тільки на зміст інформації, а й засоби передачі інформації та прийому, оскільки будь-яке обмеження отримання, передачі інформації впливає на реалізації права щодо отримання інформації, справи: Öztürk v. Turkey [GC], no. 22479/93, § 49, ECHR 1999-VI). Furthermore, Article 10 of the Convention guarantees freedom of expression to “everyone”. No distinction is made in it according to whether the aim pursued is profit-making or not (see, mutatis mutandis, Autronic AG v. Switzerland, judgment of 22 May 1990, Series A no. 178, p. 23, 47). У справі Promusicae v. Telefonica Європейський суд відмовив у задоволенні позову щодо зобов’язання інтернет-провайдера надати персональні дані відносно користувачем Kazaa, з метою захисту свого авторського права за правилами цивільного судочинства.
Також і у справі Ахмет Йилидирим vs. Туреччина (Заява № 3111/10) Суд також вказав на порушення статті 10 Конвенції щодо блокування доступу до веб-ресурсу (GoogaLeSites). Таке блокування здійснювалось на підставі рішення національного суду (суду Туреччини).
Означена практика ЄСПЛ може використовуватися у правовій практиці, зокрема, для захисту прав постачальника телекомунікаційних послуг (провайдера).
Так, виходячи зі змісту ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», – суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Цікава позиція, щодо неможливості розгляду постачальника послуг (провайдера) у якості суб’єкта авторського права, міститься і в Угоді про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (політична частина підписана 21.03.2014 р., економічна частина – 27.06.2014р.), надалі – Угода. Відповідно до приписів ч. 1 ст. 9 Конституції України та ст.ст. 2, 8,9, 14 Закону України «Про міжнародні договори» є частиною національного законодавства. Угода ратифікована Законом України від 16.09.2014 № 1678-VII. Та набула чинності з 01.09.2017.
Щоб забезпечити вільний обіг інформаційних послуг і в той самий час захищати права інтелектуальної власності у цифровому середовищі, кожна Сторона забезпечує заходи, визначені цим Підрозділом, для постачальників посередницьких послуг. Цей Підрозділ застосовується лише до відповідальності, що може бути результатом правопорушень у сфері прав інтелектуальної власності, зокрема авторського права. У примітки до вказаного положення зазначається, що Випадки звільнення від відповідальності, встановлені в цій статті, включають лише випадки, коли діяльність постачальників послуг інформаційного суспільства обмежена технічним процесом оператора та наданням доступу до комунікаційних мереж, через які доступна для третіх сторін інформація передається або тимчасово зберігається з єдиною метою — зробити передачу більш ефективною; ця діяльність має суто технічний, автоматичний та пасивний характер, що означає, що постачальник послуг інформаційного суспільства не має ні знань, ні контролю щодо інформації, яка передається або зберігається.
ст. 245 Угоди
У ст. 245 Угоди закріплено, що якщо надається послуга в інформаційному суспільстві, яка полягає в передачі через комунікаційну мережу інформації, наданої одержувачем послуги, або забезпеченні доступу до комунікаційної мережі, то Сторони гарантують, що постачальник послуг не несе відповідальності за інформацію, що передається, за умови, що постачальник: а) не ініціює передачу; b) не вибирає одержувача передачі; і c) не вибирає та не модифікує інформацію, що міститься в передачі.
Акти передачі або забезпечення доступу, що згадуються в пункті 1 цієї статті, включають автоматичне, проміжне і тимчасове зберігання інформації, що передається.
Оскільки це має місце з єдиною метою здійснення передачі через комунікаційну мережу, і за умови, що інформація не зберігається протягом будь-якого строку, довшого, ніж це обґрунтовано необхідно для такої передачі.
Ця стаття не впливає на можливість для судового або адміністративного органу відповідно до правових систем Сторін вимагати від постачальника послуг припинити або попередити порушення.
Аналогічні положення міститься й у інших положеннях Підрозділу 2 Угоди (ст. 246, 247 Угоди).
Варто зазначити, що положення Угоди на даний час практично не застосовуються у вітчизняній адвокатський і судовій практиці.