Правові питання.
Правові питання пов’язані з припиненням права постійного користування земельною ділянкою є, наразі, актуальними. Це пояснюється тим, що саме інститут постійного користування земельною ділянкою тісно пов’язаний з правом місцевої громади щодо розпорядження власними землями. У зв’язку з викладеним, цікавим є рішення Вищого господарського суду України (ВГСУ) у справі № 923/279/16.
Правові рекомендації.
Правові позиції, що викладені у даній справі можуть статися при вирішенні спірних питань пов’язаних зі спорами щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою; щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою (частиною земельної ділянки) у разі набуття права на об’єкт нерухомого майна (будову), що розташований на земельній ділянці, яка знаходиться в постійному користуванні; у разі реалізації особою (фізичною, юридичною) права відповідно до ст.ст. 120, 141 ЗК України, ст.ст. 377, 378 ЦК України.
Стислий аналіз.
У означеній справі № 923/279/16 ВГСУ дійшов наступного правового висновку щодо відносин пов’язаних із припиненням права постійного користування земельною ділянкою у зв’язку з набуттям третіми особами права власності на об’єкти нерухомого майна, що розташовані на такий земельній ділянці.
ВГСУ погодився з висновками попередніх судів, що вимоги позивача (органу місцевого самоврядування) про припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою з підстав набуття третіми особами права власності на будівлі і споруди, які розташовані на вказаній земельній ділянці не відповідають передбаченим чинним земельним законодавством підставам для примусового припинення права постійного користування землею. Крім того, припинення права постійного користування в судовому порядку за вказаних обставин не є обов’язковим, враховуючи, що право користування земельними ділянками, які розташовані під об’єктами нерухомості, право власності на які перейшло до третіх осіб, оформлюється власником земельної ділянки, а не на підставі відповідного судового рішення.
Надалі ВГСУ зазначив…
що відповідно до ч. 1 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою — це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Згідно зі ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Згідно ст. 141 ЗК України визначено підстави припинення права користування земельною ділянкою.
У ст. 143 ЗК України визначені підстави примусового припинення прав на земельну ділянку, яке здійснюється у судовому порядку. Аналіз вказаної земельної норми (ст. 143) показує, що у ній не передбачено такої правової підстави для примусового припинення права землекористування, як набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.
Системний аналіз положень чинного законодавства України, зокрема ст.ст. 120, 141 ЗК України, ст. 377 ЦК України, дозволяє дійти висновку, що в разі набуття особами права на будівлі і споруди, розміщені на земельній ділянці, до вказаних осіб переходить право щодо земельної ділянки на якій вони розташовані, необхідної для використання нерухомого майна. Одночасно, у попереднього землекористувача право користування земельною ділянкою припиняється у відповідному розмірі, тобто щодо певної частини земельної ділянки.
Отже, перехід до інших осіб (третіх) права власності на будівлі та споруди, які розміщені на спірній земельній ділянці, не може бути підставою для припинення права постійного користування всією земельною ділянкою (всією площею).
Нормативна база. У аналізованій постанові ВГСУ посилається: ЦК України, Земельний кодекс України, відповідне процесуальне законодавство (ГПК України).
Текст рішення.