Питання виплати регресу є доволі актуальним. Подібні кейси є, але практика є не сталою та різною.
Особливо цікавим є справи щодо стягнення сплаченою державою справедливою сатисфакцією за рішенням ЄСПЛ. До прикладу рішення господарського суду Київської області справа № 911/3840/17.
Міністерство юстиції України звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Білоцерківської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі — Білоцерківська ОДПІ), Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі — ГУ ДФС у м. Києві) про солідарне стягнення з відповідачів 5 330 350,09 євро.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (остаточне 02.06.2014) «East/West Alliance Limited» проти України» за заявою №19336/04 (далі — рішення ЕСПЛ) ним сплачено 5330350,09євро з Державного бюджету України, що є збитками, які спричинені порушенням відповідачами права власності заявника на належне йому майно, у зв’язку з чим, позивач просить суд, стягнути солідарно з відповідачів 5 330 350,09 євро в порядку регресу.
Відповідач у справі — Білоцерківська ОДПІ у відзиві на позов просить у його задоволенні відмовити у повному обсязі. Відхиляючи заявлені вимоги, відповідач вказує на відсутність складу цивільного правопорушення, за яке передбачена відповідальність у вигляді відшкодування шкоди.
Суд вказав наступне.
Предметом спору у даній справі є наявність у відповідачів обов’язку відшкодувати державному бюджету суму, виплачену з державного бюджету третій особі, на підставі рішення ЄСПЛ.
Згідно ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі — Закон), суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
В силу ч.1 ст.2 Закону України «Про виконання та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі — Закон), рішення ЄСПЛ не лише є джерелом права, але й є обов’язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.
Як визначено ч.1 ст.3 Закону, фінансування рішення здійснюється за рахунок Державного бюджету України.
В силу ч.5 ст.9 Закону, на Орган представництва покладається обов’язок протягом шести місяців з моменту, визначеного ч.4 ст.8 Закону, звернутися до суду з позовом про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування.
Відносини з відшкодування збитків, заподіяних Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування потерпілій особі — юридичній або фізичній, за своєю суттю є регресними. Такі відносини врегульовані нормами цивільного права.
Так, у відповідності з ч.1 ст.1191 ЦК України, визначено загальне правило, відповідно до якого особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
При цьому, держава, як визначено ч.1 ст.170 ЦК України, набуває і здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Так, в силу ч.3 ст.1191 ЦК України, держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги до цієї особи тільки у разі встановлення в її діях складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили.
Відповідна норма встановлює особливості виникнення права на регрес у держави (яке здійснюється через уповноважені органи) у випадку, якщо шкоду заподіяно визначеним такою частиною колом осіб, до яких входять, зокрема, посадові та службові особи органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування.
Таке право до відповідних осіб, при цьому, саме до винних осіб — відповідних посадових та службових осіб, а не юридичних осіб з яким такі посадові або службові особи перебувають у трудових відносинах, виникає лише при встановленні у діях таких осіб складу кримінального правопорушення вироком суду.
Окрім того, ч.4 ст.1191 ЦК України, визначено право на відшкодування шкоди, завданої іншими, ніж визначено у ч.3 такої норми, суб’єктами — посадовими та службовими особами органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (тобто органами, які не є органами слідства, прокуратури та суду).
Зокрема, в силу ч.4 ст.1191 ЦК України, держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності відповідно органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, мають право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування (крім відшкодування виплат, пов’язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди).
Відповідна ч.4 вказаної норми, вказує та особу, до якої відповідна вимога пред’являється — винна особа.
Таким чином, за змістом відповідної норми, відповідальною особою, до якої такі вимоги можуть бути пред’явлені є не сам орган, у якому така посадова або службова особа працює, а сама відповідна винна особа, що внаслідок незаконного прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності спричинила шкоду.
Положення відповідних частин ст.1191 ЦК України передбачають звернення саме до винної особи, а не відповідного органу, оскільки, зокрема, органи державної влади виконують покладені на такий орган функції, які є функціями держави, і виконання таких функцій забезпечується фінансуванням такого органу з державного бюджету. Отже, у випадку, якщо б відповідна норма встановлювала право держави звертатись до державного органу, посадовою або службовою особою якої вчинено дії або допущено бездіяльність, проводилось досудове слідство, які призвели до заподіяння шкоди, що відшкодувала держава, мав би місце збіг осіб — кредитора та боржника, якими є держава в особі різних державних органів, через яки держава набуває прав та реалізовує відповідні цивільні права та обов’язки.
Зважаючи на вищевказане, залучені до участі у справі в якості відповідачів юридичні особи — Білоцерківська ОДПІ та ГУ ДФС у м. Києві не є особами, які мають відповідати за заявленим позовом.
Відшкодування збитків заподіяних державі за рахунок таких осіб, не призводить до відшкодування збитків Державному бюджету України.
Окрім того, зважаючи на заявлені вимоги про солідарне стягнення збитків, слід зазначити, що норми цивільного права передбачають можливість виникнення солідарного обов’язку у осіб, які заподіяли шкоду.
Як визначено ст.1190 ЦК України, особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.
Умовою виникнення солідарного обов’язку відшкодування шкоди є наявність спільних дій або бездіяльності, які спричинили шкоду потерпілому.
Судом були проаналізовані всі обставини справи.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 129, 232-233, 237-238, 240 ГПК України судом відмовлено у задоволенні позову Міністерства юстиції України.
Повний текст рішення знайти за посиланням.
